- Добрий вечір, пане Віталію. Тиждень тому ти створив справжню сенсацію в українському настільному хокеї. Коли ви з сином прийшли вперше на Кубок Донбасу - 2010, ти міг уявити, що через кілька років виграєш один з етапів чемпіонату країни?

- Добрий вечір! В 2010 році я навіть не знав, що такий чемпіонат існує. І якби мені про це сказали, я б точно тоді не планував брати в ньому участь!!! Але, дякуючи Богу, пану Валентину Кораблю та його родині, ми все ж таки захопилися цією грою і поступово почали прогресувати з Романом. Але, якщо стосовно мого сина відразу було помітно, що він був заточений на результат, то для мене на першому місці був азарт і можливість спілкування зі спортсменами мого віку як офіційно, так і в неформальному середовищі. Ще мені дуже сподобалось організовувати турніри та паралельно формувати душевну атмосферу серед їх гостей, у тому числі під час неофіційного спілкування, якщо можна так сказати. Вигравати й навіть просто займати місце на п’єдесталі на останньому етапі я взагалі не планував. Виключенням міг бути тільки ветеранський етап (KLO-Ліга). Там би я точно міг посперечатися за третє місце))) 

- На вашому першому з сином турнірі всім більше запам'яталась не твоя гра. Роман вразив всіх. І пройшов шлях від останнього місця на чемпіонаті світу - 2011 до дев'ятого місця на чемпіонаті світу - 2023. Чому він не грає зараз?

- Роман би з радістю грав і зараз, але, на жаль, він вимушений одночасно працювати та навчатися на стаціонарі у виші. Субота з неділею в нього майже ніколи не бувають вихідними днями. Так що тимчасово його та нашу велику сім’ю доповнює на турнірах тільки Карина Пірумшоєва! По секрету – поляна у них вдома стоїть і навіть не припала пилом))

- За 15 років у настільному хокеї ти виграв лише п'ять турнірів. Тричі ти був сильнішим на етапах чемпіонату Маріуполя, одного разу виграв на турнірі у Введенці, а також переміг на осінньому Кубку Сварогу 2024. В той же час на зимовому Кубку Сварогу минулого року ти став останнім. І тут такий успіх - перемога на етапі ВЧУ 2024/25. Якими були твої плани на 12 квітня 2025 року?

- Ого!!! Я вигравав раніше турніри??? Я пам’ятаю тільки осінній Кубок Сварога. З яскравих моментів минулого в пам’яті третє місце на маріупольському етапі ВЧУ і пара медалей на ветеранських етапах. В планах на 12 квітня у мене було потрапляння до плей-офф у загальному заліку та боротьба за будь-яку медаль в KLO-Лізі. Не дуже вникаючи в регламент, я чомусь думав, що буде всього одне коло, а потім відразу серія плей-офф. Тому я почав турнір дуже агресивно, закінчивши його неочікувано на четвертому місці. Думав, що на друге коло сил вже не вистачить, але вистачило. Трішки напружувало те, що треба було грати відразу в двох серіях плей-офф одночасно. Тому вирішив сконцентруватися на ветеранському. На жаль, все пішло не так, як планував. І після програшу Сергію Цибі я задумався над тим, грати далі серію в основному чи ні. Але, побачивши перелік майбутніх суперників, вирішив ризикнути.

- Антон Уманський, вигравши групову стадію турніру, не став грати у плей-оф. Це сталося в чемпіонаті України вперше за 20 років. Що трапилося?

- Я сам не зрозумів, чому це сталося. Як мені пояснили, це було якось пов’язано з його роботою. Хоча я досі на підсвідомості сприймаю цих хлопців як дітей, які ще не доросли до віку «працівників»))) . Вважаю, що саме цей форс-мажор теж посприяв моєму успіху.

- Влада Семенчука ти обіграв у чвертьфіналі в чотирьох партіях. За рахунок чого?

- Влад, ще коли я грав в ветеранському розряді, спитав у мене, чи збираюсь я з ним грати серію? Це мене трохи здивувало. Але, коли я проаналізував обидві гри з ним на груповій стадії (перемога та нічия), вирішив, а чому б і не наказати цю молоду, амбіційну і трохи пихату молодь. По грі: на жаль у Влада було декілька дірок в обороні, які були заточені як раз під ті комбінації, які мені під силу. А його атаки були чомусь одноманітні та передбачувані. До того ж він, забивши мені пару булітів, мабуть вирішив зробити ставку саме на них. Однак в подальшому після майже десяти ударів з центру шайба не потрапила до воріт. Запорукою мого успіху стали везіння та спортивна злість…

- У півфіналі останнього етапу KLO-Ліги ти поступився Сергію Цибі 2-4, а на такий же стадії ВЧУ з таким же рахунком переграв його. Проаналізував попередню невдачу?

- Саме так. Сергій мене просто виніс в попередній серії атакою зліва. Переважно західною по високій траєкторії. Але всі мої потуги закрити цей пас приводили до голів через коротку чи просто в ближній кут. Коротше, я трохи тупив і цього вистачило на 4-2 на його користь. Перемога над Семенчуком мене дуже підбадьорила. Й у другій серії з Цибою я якось налагодив оборону та паралельно сам налаштував атаку як праворуч, так і ліворуч. 

- Після рахунку 3-1 на користь Олексія Корабля в фіналі я виключив комп'ютер та почав займатися іншими справами. Мені здавалося, що в цій серії все зрозуміло. Олексій виграє та вперше в історії ВЧУ стане переможцем усіх етапів протягом одного сезону. Однак не так сталося, як гадалося. За рахунок чого ветеран став переможцем на етапі чемпіонату України вперше з 7 листопаду 2015 року?

- Я майже на 100% був впевнений, що «все зрозуміло» ще до першої гри в фіналі. Але насправді все почалося у мене з Олексієм ще у відборі.

По-перше, я попросив його трохи з гумором не знущатися з мене і не виносити з дуже великим рахунком у другій грі в групі. На що мій одноклубник відповів рахунком 7-1 на його користь. Хоча в першій грі він був набагато «ввічливішим» і виграв всього 2-1.

По-друге, я відчував, що мій суперник з першої хвилини фінальної серії просто знущався і стібався з людини передпенсійного віку. Він бив мені все, що можна було бити з будь-яких позицій, фінтив в атаці так, як він би ніколи не грав ні з одним серйозним суперником в будь-якому фіналі будь-якого турніру. Це все призводило до того, що він часто забував про нормальну гру в обороні. Пропускаючи два-три голи, він був впевнений, що заб’є чотири. Але не так сталося, як гадалося! І такі моменти не могли мене, м’яко кажучи, не заводити та не мобілізувати мої останні сили.

По-третє, мені просто перло з самого початку. Наприклад, за весь турнір я забив західних більше, ніж за два попередніх етапи ВЧУ. Навіть буліти, які я просто не вмію бити, й ті залітали. В якийсь момент я помітив, що Олексій справа в захисті часто просто смикає як попало своїм захисником, і трохи почав забивати “кокоси”, в тому числі, з об’їздом.

В якийсь момент я відверто його спитав, чому він так грає? Виявилось, що Олексій, на жаль, майже не спав вночі перед турніром із об’єктивних причин. І тому він не міг чи не хотів концентруватися на такому прохідному супернику, як я. В останній грі, напропускавши з самого початку, він думав на класі відігратися в останні хвилини, але мабуть трішки переоцінив себе та недооцінив мене. У підсумку - мій виграш з різницею всього в одну шайбу. Вважаю, що запорукою моєї перемоги стали мотивація, везіння, спортивна злість на дітей тощо. Чому Олексій програв? Нехай він сам на це відповість...

- Ти зіграв на турнірі 54 гри. Як вдалося зберегти сили до самого кінця?

- Краще не питати. По-перше, я дуже змерз. Грати в кофті було дуже не зручно, а в майці - холодно. Але я вибрав майку. По-друге, сил вже майже не було. Приїхавши додому, я майже півгодини стояв під гарячим душем, а потім проспав одинадцять годин, але так і не відновився. Наступного разу я сто разів подумаю, грати мені “в довгу” чи ні.

- За день до турніру ITHF зробила українським гравцям “подарунок”, виключивши Кубок України - 2025 зі Світового туру. Що ти думаєш з цього приводу?

- Так погано на ITHF я ще ніколи в житті не думав! Могли б з повагою віднестися до нашої федерації за її можливість взагалі проводити турніри під час війни та жахливої ситуації в нашій країні в цілому. Замість того, щоб нас чимось підтримати, вони вирішили поступити з цинічним формалізмом і відібрати частку мотивації для участі наших гравців у такому поважному турнірі.

- Раніше на чемпіонатах Маріуполя грали від 15 до 20 місцевих гравців. Тобі зараз щось відомо про цих хлопців та дівчат?

- На жаль, я більшість з них пам’ятаю, як дітей. Дорослими з більшістю з них не перетинався. Але точно знаю, що деякі з них ще до 2022 року вже покинули Маріуполь, частина виїхала за кордон під час повномасштабних бойових дій. Рустам Алахвердієв, наприклад, деякий час був вимушений жити в окупації. Довго не міг знайти тіло свого старшого брата, який загинув у складі прикордонних військ під час обороні Маріуполя. Двоє гравців з батьками точно залишилися в Маріуполі.

- Уявимо, шо завтра скінчилась війна. І на турнірі умовний “росіянин Петров” протягує тобі руку. Твої дії?

- Ніяких «Петрових» на турнірах!!! Інакше їм буде трохи незручно грати однією рукою…

- Ти давно входиш до складу виконкому ФНХУ. Яка на твою думку перспектива розвитку українського настільного хокею? Що треба робити, щоб наша країна й надалі залишалась однією з найкращих у світі?

- Дякую Федерації за довіру бути серед керівників такої поважної організації стільки років. Про перспективи можна казати тільки по закінченні війни. Зараз завдання номер один - вижити і не втратити потенціал, у тому числі, й за кордоном. Але шукати нових школярів, з яких через два-три роки виростуть нові юніори рівня Корабля-Уманського-Матанцева-Ігнатенка, треба вже зараз.

- Дякую за інтерв'ю. До зустрічі на “льодових аренах”.

- І Вам дякуємо! З радістю зіграв би серію на будь якій стадії плей-офф!))