Турнір видався у будь-якому сенсі дуже відкритим, з гарячим емоційним зарядом (всупереч похмурій погоді, проводжаючій теплу осінь прохолодним дощем), і пройшов у доброму темпі.

По-перше, треба відзначити, що у порівнянні з першим подібним турніром, в цьому місті з’явився ряд міцних гравців, приблизно рівних за силою у грі (що у підсумку, і надало змаганню особливого колориту). Дуже втішило, що Денис Фадєєв, Микола Курочка, Євген Дінець, Сергій Шинкаренко, зовсім не маючи досвіду змагань у турнірах такого рівня, продемонстрували і свій чоловічий характер, і ігрове вміння, і бажання до зросту рівня своєї майстерності (було дуже добре видно, як хлопці вже під час турніру вчилися і новим прийомам, і тактиці, і волі до перемоги). Трохи ніяковів перед дорослими чоловіками Андрій Дінець – відчувається гарне виховання і генетична звичка "поступатися місцем старшим", та думаю, що під кінець турніру він зрозумів, що у Грі Усі Рівні і наступного разу цим "старшим" буде непереливки (пригадую, як "скромненько" починав грати у хокей на столі Юрко Ямбуренко, - тож, панове, лаштуйтесь!..). "Зматерілий" же вже дніпровський "вовк", чи то, перепрошую!, "Зе середній з Зі Зі Топ" - Павло Дінець - рвав і шматував усіх як тільки хтів. Не багатьом вдалося вивернутися з його ікл. А хто вивернувся, той у нагороду отримав місце вище нього у турнірній таблиці.

По-друге, приїхали в Дніпропетровськ і гравці з сусідніх міст: Марганця, Запоріжжя, Кіровограду. Відкриттям став один з міцних Марганецьких Камінців - Ігор Волков. Може грати. І буде грати дуже добре! Знайомий же вже нам Владислав з Запоріжжя, маю думку, просто не очікував, що у тільки починаючому грати Дніпропетровську буде такий складний за рівнем конкуренції, турнір і, також, не маючи досвіду змагань такого рівня, не розрахував своїх фізичних сил. Та й моральних, бо битися за усього лише сьоме місце, знесилившись фізично, можуть і серед знаних майстрів лише надстійкі. За Михайла Серебрякова я вам нічого не скажу, ви й самі знаєте, що він здатен на казна-що! Під час фінального двобою з ним я, чесно кажу, вже, було, готувався приймати співчуття за виборене друге місце. Та, мабуть, можна і мені, не знаю за що, похвалити ся – зміг таки переломити хід гри і радий-радісінький, що знов я у Дніпрі перший.

Окремим рядком хочу виказати подяку адміністрації Центрального парку культури і відпочинку ім. Лазаря Глоби м Дніпропетровська, і особисто його директору Борису Івановичу Дєдову, за розуміння і підтримку нашої малої, але здорової і корисної для суспільства, справи. "Літній" театр цього парку і посеред золотої осені, з її непередбачуваною мінливо-дощовою погодою, прийняв під своє крило і зігрів поетичні душі гравців хокею на столі.